ВО "Свобода"

ENG

9 травня
Друг "Перукар": Проводжали у відпустку 120-м калібром
Друг "Перукар": Проводжали у відпустку 120-м калібром

Він не встиг отримати спеціальність до війни, однак на фронті став навідником-оператором та механіком-водієм бойової машини. На фронті ‒ з вересня 2015-го. Службу починав у Водяному та в Пісках, у зведеній штурмовій роті "Карпатська Січ".

Боєць "Легіону Свободи" Андрій Бік ("Перукар") приїхав у відпустку на 2 тижні. Має насичену програму на цей час: мамин день народження, поїздка в Холодний Яр і на "сокільський" зліт на горі Маківка".

Хлопець вирушив у цивільний світ після перемир'я. Запитую, як воно виглядало у Кримському. "Попри те, що з тиждень не було летальних втрат ‒ обстріли не припинялися. До нас прилітали і 82-гі, і 120-ті міни", ‒ стверджує боєць.

Андрій підписав контракт із 93 бригадою у складі 4 легалізації Карпатської Січі. Після її розформування ‒ перевівся у І батальйон 93 бригади. Зараз служить на одній із позицій неподалік селища Кримське Луганської області. "У плані побуту Кримське ‒ значно гірша локація за донецький напрямок. Навіть у Пісках у нас були підвали. А там ‒ лише бліндажі. Коли ллють дощі, то ґрунт стає суцільною кашею, із бліндажів треба відкачувати воду, ніяка машина, окрім Уралу чи гусеничної техніки, не проїде. Та й волонтерів туди не пускають", ‒ порівнює вояк.

Вояк розповідає історію свого виходу із цивільного життя. "Я тривалий час їздив на схід у якості волонтера з братами Когутами, котрі, як і я, з Борислава. А на день народження мені принесли повістку ‒ саме виповнилося 20 років. Воєнком хотів відправити мене на строкову службу. Строковиків не відправляють на фронт ‒ тому я йому відразу сказав, що підписуватиму контракт. Тиждень я топтав плац у Старичах ‒ нас нічому іншому не вчили. Я зрозумів, що так може тривати місяцями. Тоді зв'язався з Чорнотою, і він мені та кільком моїм товаришам допоміг перевестися в Карпатську Січ. Перше чергування мав у Водяному з РПК. А бойове хрещення відбулося на Малій Висоті ‒ це правий край злітки ДАП ‒ навпроти пожежної частини".

Думки вояка про те, як змінився фронт за 1, 5 роки. "Зараз не почуєш команди стріляти. Бачите ворога ‒ вогонь не відкривати; ворог наближається ‒ запропонуйте йому здатися! До чого це призводить? Адекватні люди піхотних з'єднань механізованих бригад чекають на закінчення мінімального терміну служби, після якого можна розірвати контракт. Щоби після звільнення отримати можливість повоювати по-справжньому.

Війна не буде в такому стані як зараз. Рано чи пізно почнеться ескалація ‒ тоді, коли ми будемо до неї найменше готові й це завдасть нам великих втрат. Тоді згадають про всіх добровольців, які хочуть бути на передовій", ‒ попереджає Андрій.

Міркую вголос ‒ з іншого боку, частина добровольців, які пішли першими у 2014-му на фронт, отримали свою порцію адреналіну й не збираються повертатися на фронт. Ви знайомі з таким явищем?

"Є пасажири, яка пробули один день на позиції і зараз намагаються зробити собі УБД. Або варіант ‒ кілька тижнів були у Кураховому й хочуть для себе таких самих соціальних гарантій, що й вояки, які не залишали нуль по року. Фотовоїнів багато, не знаю, чи про них варто говорити. Бо є більш вартісний об'єкт уваги. Приміром, люди, які зараз працюють на цивільній роботі й підуть як тільки буде потрібно ‒ як тільки збереться те ядро побратимів, із якими разом служили. Тому я вожу в машині бронік і каску, бо все може початися будь-якої миті", ‒ підхоплює заступник командира "Легіону Свободи", керівник "Соколу" Юрій Черкашин. Він не тільки земляк Андрія Біка, але й був його першим командиром у "Карпатській Січі".

З обома хлопцями говоримо про Борислав ‒ місто, в якому прижилися полярні явища: активна патріотична молодь та депресивні наркомани.

"Борислав ‒ депресивне місто. Коли я вчився в школі, місто входило в п'ятірку лідерів України за кількістю хворих на СНІД та за кількістю наркозалежних.

У ХХ столітті в бориславському "Соколі" було 300 чоловік, і зараз було би ганебно, якби в місті не було осередку. Із 4 людей, які були засновниками сучасного "сокільського" осередку ‒ 3 пішли воювати, а 4-й у воєнізованій охороні. Відповідно був другий набір до "Соколу", під час якого до наших лав долучився Андрій". Це "Чорнота" дає стислу характеристику рідному місту.

А "Перукар" розповідає, як змінилося його коло спілкування з однолітками. "Левова частка боїться йти в армію, бо їм весело жити своїм життям: клуби, дівчата, розваги цивільного життя. Захищати державу, здобути життєвий досвід, повагу в суспільстві ‒ такі мотиви їм чужі. Тому я майже ні з ким не спілкуюся із колишнього оточення. Не маю з ними жодних перетинань.

Зате у нас у підрозділі був хлопець із Харкова, який приїхав на фронт у 17 років. Мати від нього відмовилася через те, що він пішов за Україну. Зараз його забрали з "передка" ‒ він сидить у Черкаському на полігоні, жодних занять там не відбувається. Хлопці пишуть рапорти з проханням перевести їх на передок ‒ не дозволяють. У відпустку також не відпускають.

Коли молодих мотивованих хлопців забирають на нудну службу в ППД, за сотні кілометрів від того місця, куди вони хотіли поїхати ‒ це позбавляє армію здорового ядра. Вони вставляють вікна в казарми, збирають бички на плацу і кожен день спостерігають морди отих тилових округлих офіцерів, яким "аби не було війни".

Поцікавились у "Чорноти", звідки таки походить депресивний мікроклімат із душком совкової безнадії?

"Філософія армії зараз є суцільно матеріалістичною. Військовослужбовців, які проходять навчання у Академії сухопутних військ і стають командирами, мотивують зарплатою. Не військовим престижем, звільненням купованих територій чи просування вперед.

Коли життю матеріально орієнтованої людини загрожує небезпека ‒ він зважує, що для нього важливіше: порятунок свого життя чи виконання завдання, за яке йому платять. Хороша зарплата мусить бути ‒ це елемент престижу, але коли йдуть у військо, бо не знайшли іншу роботу, а не для того, щоби відвоювати територію ‒ це згодом може стати проблемою. Значна частина офіцерів старої закваски так і думали все життя. І зараз їхній девіз, "аби не послали на війну", ‒ запевнив "Чорнота".

Про впровадження змін у війську бійці висловились категорично. Що в середовищі експертів та поінформованої частини суспільства викликало схвалення та захоплення ‒ в армії спричинило хіба совкову відрижку.

"Заміна зірочок на погонах на ромбики призвело до того, що ми зараз плутаємося, хто перед нами по званню. Інструктаж відбувався приблизно наступним чином: "Хлопці, хочете ‒ подивіться в інтернеті й будете знати".

З приводу харчування ‒ нам як привозили 300 грам сиру і 2 палки ковбаси на шістьох на 10 днів ‒ так далі й триває". "Вам возять ковбасу ‒ а в нас самі сардіни й комбіжир був" ‒ "Чорнота" заохочує побратима не прибіднятися.

"На Великдень нам пощастило ‒ світило сонечко і до нас пропустили волонтерів із пасками. Обстрілів не було", ‒ говорить Андрій. Тут же підхоплює "Чорнота": "Пам'ятаю Великдень 2015-го. Десь тиждень у Пісках сепари працювали із дрібного калібру. А на Великдень о 7-й ранку я прокинувся від того, що все навколо "танцює", і в нас летить "Христос Воскрес" зі 152 калібру, а по рації передають про насування танка і БМП". Танк наші тоді підбили, а згодом і джип, який приїхав для евакуації".

"Та й мене кілька днів тому проводжали у відпустку 120-м калібром. Що зробиш ‒ мінські домовленості", ‒ каже Андрій Бік.

Прес-служба Львівської обласної організації ВО "Свобода"