ВО "Свобода"

ENG

18 січня
Ігор Тенюх: Кожна військова частина в Криму повинна була стати фортецею…
Ігор Тенюх: Кожна військова частина в Криму повинна була стати фортецею…

Що насправді відбувалося на початку війни? Закулісся того драматичного для України періоду відкриває екс-міністр оборони адмірал Ігор Тенюх.

З часу окупації Криму минуло три роки. Але досі достеменно невідомо, що ж тоді відбулося, чому Крим фактично без єдиного пострілу віддали Московії. Невідомість дає поле для різного роду домислів та маніпуляцій. Тож тепер про той період у Криму заангажовані політики і кишенькові "експерти" говорять все, що лиш їхній душі заманеться. Тому ми попросили відповісти на запитання відомого флотоводця, адмірала Українського Флоту, нині ‒ депутата Львівської обласної ради Ігоря Тенюха ‒ людину, яка одразу після Майдану протягом 27 днів (з 27 лютого по 25 березня) обіймала пост виконувача обов'язків міністра оборони і добре знає тодішнє політичне та військове закулісся.

‒ Ігоре Йосифовичу, щоб з'ясувати істину, повернімося ненадовго в той час. Отож, тоді ЗМІ писали, що коли після перемоги Майдану призначали міністра оборони, то перша людина, якій пропонували цю посаду, відмовилася ‒ побоялася… Ви ж одразу дали згоду. Чому?

‒ Справді, тоді ‒ 25 лютого ‒ у Верховній Раді відбулося засідання Ради Майдану, до якої я входив. На ньому майбутній прем'єр оголосив поперед­ній склад уряду ‒ не було тільки прізвища міністра оборони. У членів Ради Майдану виникло одразу море запитань: чому ж не називають одного з найголовніших на цей час міністрів? Адже віче чекало на затвердження і його, й інших членів майбутнього Кабміну. Тоді хтось сказав, що от же сидить адмірал. Яценюк відповів, що, на його думку, міністром має бути цивільна людина…

А сумні події в Криму, нагадаю, вже розвивалися повним ходом. Задовго до того на одній з Рад Майдану я доповідав, що в Криму готується захоп­лення. Пам'ятаю, тоді один відомий журналіст мені відповів, що військові, мовляв, нічого не розуміють. Україна нібито підписала всі можливі й неможливі договори про співпрацю і дружбу з Росією, зокрема й Будапештський меморандум, тож ніякого нападу й захоплення не буде. Я також не змовчав у відповідь. "Шановний! У Криму я прожив усе свідоме життя. Знаю і Чорноморський флот, і кримську місцеву владу: севастопольську, сімферопольську, феодосійську і ялтинську (бо з 90-х років Ігор Тенюх разом з іншими молодими офіцерами брав активну участь у відродженні України в Криму, ‒ ред.). Буде так, як я кажу…" Я добре знав, що ще від початку лютого, коли Майдан у Києві набирав обертів, у Криму вже були розгорнуті блокпости з Кубанських, Донських і та інших казаків (звісно, ці казаки ‒ то була лиш завіса для російських військових). І в цьому процесі активну участь брали військові пенсіонери ‒ і російські і, на жаль, українські.

…На другий день після віча на Майдані з Криму надійшла інформація, що цивільні вже повністю блокують військові частини, тож Рада Майдану вимагала негайно визначитися з міністром оборони. Справді, запропонували полковникові з міністерства оборони, але той відмовився. Тоді під тиском Ради Майдану, афганців, які виступили за мене, та багатьох народних депутатів обійняти посаду міністра оборони таки запропонували мені. І я погодився. 27 лютого о 18 годині відбулося вечірнє засідання Верховної Ради, на якому й затвердили мою кандидатуру.

‒ І якими ж були Ваші перші кроки? Я так розумію, не можна було гаяти ні миті…

‒ Насамперед тут слід акцентувати на такому факті. Від 21 лютого чинний на той час міністр оборони Лєбєдєв і чинний начальник Генштабу ЗСУ, він же Головнокомандувач Збройних сил України Ільїн перебували в Криму. Також з 23 лютого був призначений уповноважений ВР України за міністерство оборони України генерал-полковник Замана ‒ колишній Начальник Генерального штабу. Командири військових частин доповідали їм про те, що відбувається в Криму. Але вони у відповідь переконували, нібито нічого не сталося, що все, мовляв, "у рамках штатної ситуації". Чому все це важливо. Та тому, що з 21 по 27 лютого якраз і був той короткий, але важливий період, коли розпочиналося повне блокування військових частин по всьому Криму, коли у вигляді так званої самооборони Криму до ВР АРК зайшли російські спецпризначенці. Але ні Лебедєв, ані Ільїн, ані Замана до 27 лютого, тобто до мого призначення, не віддали наказу про приведення Збройних сил України у повну бойову готовність. Отож, з 23 по 27 лютого це був втрачений час. Коли я став міністром оборони, то в Криму вже все було заблоковано, на жаль…

‒ Як діють ЗС України згідно з чинним законодавством?

‒ Згідно з Конституцією, право на застосування Збройних сил має тільки Верховний головнокомандувач, він же Президент України. (На той час і аж до інавгурації Порошенка 7 червня, в. о.

Президента України, а отже Верхов­ним головнокомандувачем був Олександр Турчинов. Він же водночас був Головою Верховної Ради та керував РНБО, ‒ ред.).

Міністр оборони України згідно з Законом України про оборону та з Положенням про Міністерство оборони, яке затверджене указом Президента, здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво ЗС. І тому діє в рамках воєнно-політичної ситуації, яку визначають Президент як Верховний головнокомандувач та Верховна рада України. Безпосереднє керівництво Збройними силами здійс­нює начальник Генерального штабу, він же Головнокомандувач Збройних сил України.

‒ А щодо воєнного стану?

‒ Згідно Конституції та Закону про оборону Президент вносить до Вер­­хов­ної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання ЗС. Приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні, або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

‒ Що ж було далі ‒ одразу після Вашого призначення?

‒ 27 лютого о 21:30 я зайшов до кабінету міністра оборони України, там уже був заступник начальника Генерального штабу Воробйов, усі мої заступники. Заступники доповіли про ситуацію, за яку вони відповідали. Після доповіді заступників я попросив Воробйова залишитися і запитав у нього, чому ВМС не приведено у повну бойову готовність. Відповідь була така, що команду він сьогодні віддав, але її скасував чинний начальник Генерального штабу Ільїн, який на той час перебував у штабі ВМС у місті Севастополі (ставленик Януковича Ільїн звільнений з посади начальника Генштабу указом в. о. Президента України О. Турчинова аж 28 лютого 2014 р., ‒ ред.). Тобто коли почали готувати до виходу в море кораблі, почали готувати до бою берегові частини (а це тоді були основні частини з протидії так званим зеленим чоловічкам), то надійшла команда скасувати приведення в повну бойову готовність і перейти в готовність повсякденну ‒ тобто стати до виконання мирного розпорядку дня. Я негайно вийшов на зв'язок з Ільїним (це, до слова, той самий Ільїн, який зараз проходить свідком у справі Януковича ‒ захищає втеклого проФФесора, ‒ ред.).

Тоді ще працював спеціальний засекречений зв'язок. Я повідомив Ільїну, що він усунутий від виконання обов'язків начальника Генштабу і має негайно прибути до Києва. На що він відповів, що в Київ він не прибуде. Це, до речі, той самий Ільїн, що підготував 250 морських піхотинців, яких викликано було з Криму для розгону Майдану і які стояли у Василькові. Тоді я наказав першому заступникові Генерального штабу зібрати людей, щоб негайно підготувати план навчань з приведення Збройних сил України у повну бойову готовність. Я сам прийняв рішення ‒ дав на підготовку плану відповідних навчань одну ніч. У той самий день видав наказ Головному інспектору Міністерства оборони генералу Фролову провести розслідування щодо зниження бойової готовності та боєздатності Збройних сил України. За два тижні генерал Фролов доповів про результати розслідування, які ще раз підтвердили неготовність Збройних сил на той період. Матеріали розслідування під грифом "Цілком таємно" були передані за моїм підписом до Генеральної прокуратури України. Про це я повідомив телефоном першого заступника Генпрокурора.

…На 28 лютого на ранок план навчань "Весняна злива" був готовий. З ним я й поїхав до виконувача обов'язків Президента Турчинова на закриту нараду.

…Коли настала моя черга доповідати, я сказав, що потрібно негайно приводити Збройні сили у повну бойову готовність і розгортати їх на південь, аби надалі йти на допомогу українським військовим у Криму. На той час чисельність українського флоту становила 12 тисяч. Але це не означає, що всі 12 тисяч воюють. Проти зелених чоловічків мали виставити берегову компонентну ВМС ‒ її загальна чисельність не перевищувала півтори-дві тисячі. Це не просто недостатньо ‒ це дуже мало! Та на мої пропозиції пан Яценюк сказав, що він не дасть міністрові оборони розв'язати третю світову війну… На що я відповів: ви ж хоч подивіться план. Бо ж аби привести Збройні сили в повну бойову готовність, потрібні гроші. На пальне, на різні види забезпечення, зокрема на продовольче, речове та інше. Я тоді назвав суму ‒ близько одного мільярда. На що у прем'єр-міністра вилізли очі на лоба. А я додав ‒ це тільки початок. Мільярд потрібен тільки для того, щоб уся ця військова машина запрацювала. Адже, наприклад, автомобільна техніка, яка понад 20 років стояла мертва, зачинена на колодки ‒ повинна ожити. Вона оживе, коли будуть нові акумулятори, коли буде пальне. Мені доповіли, що на той час у нас у Збройних силах на всіх було всього 15 000 пар взуття.

Зранку я відповіді не отримав ‒ мене фактично не підтримали. А ввечері 28 лютого відбулося оте знамените засідання РНБО. Насправді це була загальна нарада за участі багатьох людей, які навіть не мали права там бути, бо там відкривалися таємні дані. На РНБО я доповів про реальну ситуацію. Не тільки про те, що відбувається в Криму, але й про те, що на кордонах України від Чернігова і до Маріуполя розгортається велика кількість російських військ ‒ від 60 до 80 тисяч.

Тут треба сказати, що всі наші кордони від Чернігова до Маріуполя були "голими", тому що всі Збройні сили перебували в своїх частинах. А воєнну політику в Україні попередні роки провадили, на жаль, так, що весь схід України фактично був "чистий" ‒ там не було жодної військової частини. Що це означає.

Якщо, скажімо, на сході є військова частина, то їй треба добиратися до Маріуполя 10 кілометрів. А щоб перекинути військову частину під Маріуполь зі Стрия на Львівщині ‒ для цього потрібно, щоб військові і своїм ходом ішли, і добиралися літаками чи потягами… Тому я й наполягав на негайному приведенні ЗСУ в повну бойову готовність і їх розгортанні ‒ на виході зі своїх частин…

‒ Розкажіть, як проходила РНБО…

‒ Нині багато речей коментують, м'яко кажучи, не так, як то було насправді. Коли Тимошенко почула про негайне розгортання на полігоні Широкий Лан, вона зупинила мене і сказала: "Ви, пане адмірал, хочете розв'язати війну з Росією? Адже приведення Збройних сил України в повну бойову готовність, та ще й з виходом у райони, стане початком широкомасштабної війни Росії проти України". Пані Тимошенко підтримав пан Яценюк. На це я тоді перепитав Тимошенко: "А навіщо тоді в Україні існують Збройні сили? У Криму відбувається захоплення територій України, а українські Збройні сили сидять у себе по домівках і спостерігають". Тоді мене підтримав Турчинов: "Юліє Володимирівно, не втручайтеся, міністр оборони правий…".

Близько п'яти годин (!) вся головна дискусія на тому РНБО відбувалася довкола питання, чи при­­­водити ЗСУ в повну бойову готовність чи не приводити. Врешті вирішили, що приводити, але… не виводити з частин. Я був категорично проти такої "половинчастості", але мусив пристати бодай на те. Розумів, що завтра військо й так вирушить зі своїх домівок ‒ ситуація сама до цього примусить. Важливо було негайно ухвалити рішення, бо міністр оборони сам такого права не має.

…Коли ми почали приводити ЗСУ в повну бойову готовність, то побачили, наскільки все розвалене. Пригадуєте, як на початку війни добровольці, що рвалися на фронт, вистоювали у військових комісаріатах довжелезні черги. Це через те, що в тих комісаріатах просто не було кому приймати людей. Ми витратили десь півтора тижня, щоб організувати роботу комісаріатів. І добровольці врешті відіграли величезну роль у цій війні…

‒ А чи мали право українські військові стріляти в Криму, коли відбувалося захоплення військових частин?

‒ Безумовно, мали, і ніякі додаткові команди для цього не були потрібні. У Статуті внутрішньої служби сказано про право застосовувати зброю "для відбиття нападу на об'єкти, що охороняються військовослужбовцями, а також для звільнення цих об'єктів у разі за­­­хоплення; у разі спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою, якщо іншими способами і засобами неможливо припинити цю спробу". Сказано також, що рішення про застосування зброї повинні ухвалювати командири. "Командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу), за забезпечення охорони державної таємниці, за бойову підготовку… Командир (начальник) відповідно до посади, яку він обіймає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних сил України та інших нормативно-правових актів".

А у Статуті гарнізонної та вартової служб ЗСУ сказано про те, що якщо життю військовослужбовця загрожує небезпека або якщо на території частини перебувають невідомі особи з метою захопити чи завдати матеріальної шкоди, він спершу робить попереджувальний постріл в повітря, а далі починає діяти…

Тобто ніякого дозволу стріляти насправді не треба було ‒ командири мали цей дозвіл і повинні були самі приймати рішення. І все ж я особисто 3 березня дав такий дозвіл на відкриття вогню. Питання в тому, як цю команду доводили до підлеглих. Адже все командування ВМС зрадило, а більшість командирів частин перейшла на сторону Росії. Отому й шукали привід, що нібито їм не дали команди стріляти. Команду стріляти давали багато разів. Біда в тім, що її не виконували… Я особисто вийшов на зв'язок з командиром одного з кораблів і запитав, чому вони не стріляють. Командир корабля відповів: "Ну как я могу? Я же в центре города!".

На мою думку, кожна військова частина в Криму повинна була стати фортецею. Так, можливо, були б смерті. Але це і є військовий обов'язок. А чому 2010 року Янукович зняв мене з посади командувача ВМС, а потім зняли з посад і всіх моїх проукраїнських заступників? Та тому що підготовка до цього нападу тривала давно. Згідно зі Звітом Національного інституту стратегічних досліджень, над за­­­хоп­ленням Криму в Московії працювали з тієї самої миті, як тільки Крим став українським.

А з приходом Януковича ‒ від 2010 року ‒ керівництво Міноборони в особі росіян Саламатіна, Лєбєдєва, прицільно робило все можливе, щоб остаточно зруйнувати захист України. Для надійного захисту держави, згідно з загальною світовою нормою, численність Збройних сил має становити один відсоток від населення країни. Якщо, скажімо, українців є 45 мільйонів, то ЗСУ повинні становити не менше ніж 450 тисяч. І це не значить, що це велика армія. Це значить, що це та збройна потуга, яка здатна з відповідним забезпеченням і оснащенням захистити країну. Коли прийшов Янукович, ЗСУ становили 180 тисяч, пізніше їх скоротили до 160 тисяч. А в 2012 році Лєбєдєв взагалі виступив з заявою, що за два роки ЗСУ треба зменшити до 60 тисяч. Я де тільки міг, порушував це питання, адже такі Збройні сили можна зібрати на одному стадіоні…

…Саме ефесбешник Лєбєдєв прийняв рішення, що треба під виглядом створення компактної контрактної армії укомплектувати військо контрактниками, і почав це робити з ВМС. Не з частин, які стоять у Львові чи в Києві, а з частин, які стоять у Криму. Усіх призовників тоді після строку служби відправили додому, набрали конт­рактників з кримчан. А чи будуть кримчани стріляти у свого сусіда? Звичайно, не будуть. І це теж один з моментів підготовки тих подій, що сталися в Криму.

З 2010 року в ВМС відбувалася повна заміна кадрів. Усіх командирів, які служили при мені, замінили на проросійських. У результаті після нападу з 12 тисяч військових ВМС 10 тисяч перейшли на бік Росії…

Але хіба у верховних ешелонах української влади не знали про те, що в Севастополі фактично роками створювалося негласне гніздо ФСБ? Згадайте, скільки разів мер Москви Лужков приїздив у Севастополь і казав, що це, мовляв, "город руской слави" (у липні 2008 Лужков навіть прямо заявляв, що пора "заняться вопросом возвращения России Крыма и Севастополя", ‒ ред.). Де була наша Служба безпеки? Адже ж усі ці процеси тривали довго. За Януковича взагалі ліквідували українську контррозвідку.

На моє переконання втрата Криму ‒ це розплата України за її ставлення до півострова в економічному, політичному, ідеологічному, соціальному питаннях. Це розплата України за ставлення до силових структур: СБУ, внутрішніх військ, Збройних сих України. Свій бій за Крим я почав іще у 1989 році командиром корабля. У 1990 році від товариства "Просвіта", яке ми створили з Миколою Гуком, я став депутатом Севастопольської міської ради, з середовища депутатського корпусу створив депутатську групу "Україна". Це було 26 депутатів з 200. Ми організовували заходи, аби показати, що в Криму є українці.

Ще важливий момент, який треба пам'ятати. Коли Янукович підписав так звані Харківські угоди, то до них також були окремі протоколи, які мало хто бачив. І згідно з цими протоколами, чисельність Чорноморського флоту Росії збільшувалася з 16 до 20-25 тисяч. Досі збільшення, навіть на одну особу, могло відбутися виключно за згодою ВР України.

Яка взагалі схема знищення Збройних сил. Адже на зорі Незалежності у нас була чимала військова потуга ‒ до 800 тисяч. Спершу постійно виступає група "експертів", які повсякчас наголошують, що Збройні сили не потрібні, тому що, мовляв, світ перейшов у нову стадію, коли все вирішено і домовлено і коли світовí організації ‒ ООН, ОБСЄ та інші ‒ не дадуть нікому розпочати ту чи іншу війну. І от з 20 військових частин потрібно зробити 5-6. Потім у ті частини їде комісія, де повно проросійських і починається "робота". Коли я прийшов на посаду, треба було усунути 40 проросійських генералів. Мені вдалося "спекатися" чотирьох.

‒ Ігоре Йосифовичу, що ста­­­ло останньою краплею для відставки?

‒ Коли почалося розгортання ЗСУ, начальник Генерального штабу Михайло Куцин доповів мені про нашу реальну збройну потугу. У сухопутних військах з 20 тисяч готових до дії були тільки 6 тисяч. Тож з огляду на те, які московські сили стояли на кордоні від Чернігова до Маріуполя, якби ми тоді не підняли Збройні сили ‒ Путін 8 березня вже був би в Києві.

Кремль розраховував на бліц-криг, знаючи, в якому стані наші Збройні сили, бо його ж таки люди їх знищували. 27 числа, коли я прийшов на посаду, в Криму все було заблоковано, а тут раптом усе почало підніматися. …Коли вже наші вояки були на Широкому Лані, то на одній із закритих нарад після доповіді я сказав, що потрібно іти на прорив і в Крим. Мене ніхто не підтримав. А Пашинський заявив дослівно: "Мені з міністром оборони все ясно ‒ він хоче війни". Після цього я зрозумів, що з цими людьми не зроблю нічого і мушу подати у відставку. Я небагато знав про тодішнє закулісся. Не знав, що деякі українські генерали і депутати тоді роз'їхалися по частинах і давали негласні команди не стріляти… У Криму однозначно треба було стріляти.

‒ І це врятувало б Крим?

‒ Тут не можна відповісти однозначно. Все залежало б від того, як розгорталися б події. Коли я сказав, що треба йти на прорив, прем'єр Яценюк спитав: "А ми переможемо?" ‒ "Звичайно, ‒ кажу, ‒ але в нас зараз реально в Криму берегова компонентна приблизно півтори-дві тисячі бійців". Тому треба було здійснювати прорив на допомогу береговим частинам Криму. Треба було стріляти, щоб виконати свій обов'язок. До речі, з першого дня на посаді міністра оборони я наполягав на тому, щоб у Крим вилетіла урядова делегація. Але охочих летіти туди не було, запитували: "А нас не вб'ють?". Врешті відпустили мене. Але я доїхав тільки до Борисполя ‒ звідти мене вернули назад, пілоти відмовилися летіти. Зі мною бавилися у виставу: хоче ‒ хай летить, далі Борисполя не долетить.

…З трибуни Верховної Ради я наполягав на введенні воєнного стану для того, щоб Збройні сили могли розпочати бойові дії. Також з першого дня наполягав на негайній загальній мобілізації. На жаль, лише через півтора тижня була оголошена часткова мобілізація.

‒ Чи вдалося все зробити?

‒ Так. Усе, що потрібно було згідно з Конституцією, я як міністр оборони зробив. Якби ми вже першого дня не почали піднімати Збройні сили ‒ Лугандонія у нас вже була б по річку Дніпро.

‒ Ми повернемо Крим?

‒ Обов'язково. За нами правда. А ситуація повсякчас змінюється. Під московською окупацією соціально-економічне становище в Криму стає катастрофічним. Сама Московія теж не посилюється. За належних санкцій (передусім з боку України!) та міжнародної ізоляції їй буде не до Криму та т. зв. ДНР-ЛНР. А українські Збройні сили, хоч би там як, вже не ті, що були на початку 2014 року. Сьогодні це армія, яка четвертий рік веде справжню вітчизняну війну. Українське суспільство, не зважаючи ні на що, все ще змобілізоване і націлене на перемогу. Отож, ситуація може дуже різко змінитися. Але треба бути готовими і докласти максимум зусиль. Для початку запровадити ті соціально-економічні, між­­­народні та оборонні ініціативи, яких всі ці роки добивається "Свобода". І тоді в нових обставинах ми однозначно повернемо Крим.

‒ І наостанок попрошу Вас прокоментувати заяву Путіна про те, що Росія готова передати Україні військові кораблі й авіатехніку з окупованого Криму.

‒ Радив би владі не погоджуватися на жодні переговори на цю тематику (навіть для "попередньої верифікації ОВТ") з російською стороною. Треба офіційно оголосити про недоцільність повернення знищеної небоєздатної техніки з Криму. Також варто працювати над подачею позовів до міжнародних судів, щоб зобов'язати Росію виплатити компенсацію за захоплені озброєння і військову техніку в Криму…

Розмовляла Галина ЧОРНА.

До теми. Ключові часові віхи.

тих подій

Тепер уже всі розуміють, що цю стратегічну спецоперацію проти України Москва планувала і методично до неї йшла буквально від дня нашої Незалежності. Також достеменно відомо, що гаряча фаза цієї операції в Криму починається 20 лютого 2014 року. Саме цього дня за заздалегідь підготовленим планом московська агентура влаштовує організовані мітинги під сепаратистськими гаслами у Севастополі та Сімферополі, провідну роль у яких відіграють громадяни РФ. Поряд з агентурою ФСБ РФ, ГРУ ГШ ЗС РФ, СЗР РФ, а також з їхніми бойовими підрозділами для участі в цих заходах вже спеціально завезені в Крим громадяни РФ ‒ з-поміж спортсменів, працівників охоронних фірм, колишніх військовослужбовців, які виконують роль "обурених кримчан" та всіляко дестабілізують ситуацію. Підтвердженням цього є й офіційна кремлівська нагорода ‒ медаль "За вазвращєніє Крима", на якій датою початку анексії Кримського півострова зазначено саме 20 лютого 2014 р. Тобто тоді, коли на посаді Президента України перебуває ще Віктор Янукович. Цей факт спростовує заяви московської влади про те, що процес "повернення Криму" почався начебто 22 лютого 2014 та нібито був спричинений поваленням режиму "легітимного" Януковича. Як спростовує і безглузді стогони доморослих ідіотів про те, що причиною війни, мовляв, стало скасування в парламенті одіозного мовного закону Ківалова-Колєсніченка 23 лютого.

Зранку 22 лютого Янукович тікає з Києва. Того самого дня Верховна Рада України ухвалює постанову про самоусунення Віктора Януковича з поста Президента України. Разом з Януковичем зникає фактично все військово-політичне керівництво держави, вище командування Збройних сил України, МВС України, СБ України та інших органів сектору безпеки й оборони України… Цього ж 22 лютого на посаду голови Верховної Ради України обирають Олександра Турчинова. Відтак на нього ж автоматично, згідно з Конституцією (ст. 112), покладають виконання обов'язків Президента України…

У ніч на 27 лютого парламент та уряд Криму захоплюють спецпідрозділи РФ і вивішують над ними прапор РФ, а депутати ВР АРК під дулами автоматів ухвалюють рішення про призначення референдуму щодо статусу Криму. Того самого дня захоплюють аеропорт "Бельбек" у Севастополі, зупиняють поромну переправу в Керчі. З того дня підрозділи ЗС РФ без розпізнавальних знаків (т. зв. зелені чоловічки, або "ввічливі люди") встановлюють контроль над об'єктами критичної інфраструктури, аеропортами, перевалами, мостами, блокують українські військові частин і стратегічні об'єкти на півострові, чимало з яких раптово захоплюють…

…Лише увечері 27 лютого, через тиждень після початку "гібридної" агресії, парламент України призначає нового міністра оборони.

28 лютого "зелені чоловічки" захоплюють Сімферопольський аеропорт. Деякі з військових містечок беруть штурмом. Українські військові збройного опору не чинять, в багатьох випадках через позицію своїх командирів, які, як виявилося пізніше, заздалегідь завербовані ворожими спецслужбами і невдовзі прийняті на службу в окупаційну армію на керівні посади. На службу до окупантів у Криму переходять майже всі державні службовці України: співробітники СБУ, міліції, МНС, судді, прокурори…

…І лише 28 лютого в. о. Президента України Олександр Турчинов призначає нового Начальника Генерального штабу.

Вже наступного дня ‒ 1 березня (у лютому 28 днів) ‒ РФ офіційно, рішенням Госдуми, вводить війська на територію Криму…

Прес-служба ВО "Свобода"