ВО "Свобода"

ENG

2 лютого
Мар'ян Берездецький: Нічого не змінилося ‒ кровопролитна війна триває
Мар'ян Берездецький: Нічого не змінилося ‒ кровопролитна війна триває

Воїн-націоналіст ‒ про нестачу кадрів в армії, брак мотивації та роль волонтерів.

Свободівець Мар'ян Берездецький пішов воювати проти окупантів на сході ще в 2014 році в батальйоні ім. Кульчицького Національної гвардії України. Спершу був в окремому взводі розвідки й перший бойовий досвід здобув під Вуглегірськом і Дебальцевим. Потім був гранатометником у батальйоні ім. Кульчицького. Зараз Мар'ян ‒ старший механік-водій третьої танкової роти 10-тої окремої гірсько-штурмової бригади, та ще й депутат Стрийської районної ради (Львівська область) від ВО "Свобода". Телефонуємо націо­налістові, який перебуває на нульовій лінії фронту ‒ всього за кілька кілометрів від ворога. Розпитуємо про ситуацію на фронті.

- Я ВОЮЮ ВЖЕ БАГАТО РОКІВ і можу сказати, що нічого особливо за цей час не змінилося ‒ кровопролитна війна триває, ‒ розповідає Мар'ян. ‒ Перемир'я лише на папері. Так, зараз практично немає ближнього бою, проте не припиняється запекла війна артилерій.

Тішить хіба те, що коли нас атакують, можемо відповідати "взаємністю". Даємо гідну відсіч окупантам. Я вже кілька днів на нульовій позиції. Тут направду почуваюсь на своєму місці. Доти був на другій лінії оборони ‒ не вельми позитивні враження залишилися. Там військове командування здебільшого тримає невмотивованих бійців. А от на першій лінії чи на нулівці не буде воїнів, що не розуміють суті цієї війни і своєї місії в ній. Тут не вгавають обстріли і є реальна загроза життю. Ворог перебуває всього за три кілометри. Тут є і козачки, і регулярні війська РФ, поблизу ще й один із танкових підрозділів.

‒ Що Ти знаєш про внутрішній конфлікт між бойовиками?

‒ Можу сказати лише те, що конфлікти між ними розгоряються здебільшого після того, як вони отримують зарплату. Комусь заплатили більше, комусь менше… Тоді й стартують перестрілки. Хлопці не раз чули всі ці їхні сварки й суперечки через радіоперехоплення.

‒ Наскільки покращилось озб­роєння армії за ці роки війни?

‒ В армії сьогодні справді значно більше бойової техніки, аніж це було на початку війни. Армія стала досвідченішою ‒ обороноздатність країни зросла. Але разом з позитивними змінами з'явились і негативні тенденції. До прикладу, з армії пішло дуже багато справжніх патріотів, зокрема націоналістів. Держава просто не цінує тих Героїв, які з перших днів кинулись захищати рідну землю. Я в 10 бригаді помічаю брак отих ідейних безстрашних воїнів. Натомість множаться ряди таких контрактників, яких мотивує хіба зарплата й фінансове забезпечення.

‒ Цієї зарплати справді вистачає?

‒ Іронія в тому, що більшість хлопців значну частину тієї зарплати змушені витрачати на закупівлю обмундирування. Тих речей, що дає держава, не вистачає. Обіцяли одне, звітують про те саме, а реальність цілковито інша. В таких умовах, як ми воюємо сьогодні, обмундирування довго не витримує, тому багатьом доводиться купляти потрібне за свої кошти. Мене дуже виручають наші волонтери-свободівці, пересилають усе необхідне. Якщо немає волонтерів з теплими речами і продуктами, то немає нічого. Армія ‒ холодна і голодна. На превеликий жаль, через фактичне знищення волонтерського руху, більшість наших хлопців не отримує допомоги. У нашій 10-ці відсутність волонтерів відчувається неабияк. Тому аж ніяк не можу погодитись із тезами представників влади про те, що держава забезпечує усім необхідним і волонтери вже непотрібні. Дуже і дуже потребуємо волонтерської допомоги.

Аналізуючи інформаційний простір країни, розумію, що про війну забувають, намагаючись штучно замінити її словом перемир'я. Якщо раніше багато писали про нас, сюди приїздили робити репортажі журналісти, регулярно навідувались волонтери, то тепер, складається враження, суспільство приспали, допомогли втомитися від війни. У цьому також є провина ЗМІ, які більше не приділяють темі війни належної уваги.

‒ Яке озброєння сьогодні найбільше потрібне війську?

‒ Маємо найрізноманітнішу зброю і техніку. Але все воно дуже і дуже застаріле. Потребуємо новітньої, сучасної і потужної зброї та обладнання всіх видів. До прикладу, я водій танку Т-72. Нам не вистачає кумулятивного захисту. З'ясувалося, що його Україна не виготовляє, виготовляють лише за кордоном.

Однак переконаний, що зброя ‒ це не головне. На першому місці має бути віра в тих людей, які тримають в руках оту зброю, нехай і не надсучасну. Якщо українські захисники вмотивовані і воюють за свою, Богом дану землю, вони непереможні.

Нині найбільше тривожусь саме через брак людей у війську. От, наприклад, танків маємо вдосталь і вони після капітального ремонту, але немає танкістів. У танкові війська не йдуть, бо бояться. Я воював у різних підрозділах і можу з певністю сказати, що танкіст ‒ це, певно, одна з найважчих військових професій.

‒ Чимало бійців кажуть, що найбільше виснажує оцей стан замороженого конфлікту… Коли зазнаємо втрат, тупцюючи на місці. Де ти знаходиш мотивацію воювати стільки років?

‒ Характер нинішньої війни справ­­­ді ламає мотивацію і втомлює. Бувають непрості моменти… Але в мене великий досвід боїв і чітке розуміння того, що я тут роблю. Багато працюю над собою, читаю патріотичну та історичну літературу, надихаюся подвигами й витривалістю наших героїчних предків. Скажу відверто ‒ завжди мріяв бути повстанцем, ще коли реконструйовував бої УПА. Господь дав мені таку можливість. У добровольчих батальйонах направду почував себе повстанцем. Потім Бог допоміг мені стати танкістом.

І мені подобається керувати такою потужною машиною. Я називаю свій танк "Вовкулака". Радий, що взяв участь у танковому біатлоні в Рівному. Це безцінний досвід. Відчув себе байкером… Бути танкістом ‒ це направду круто. Коли їдеш на танку, що важить 41 тонну, зі швидкістю 50 кілометрів ‒ тебе переповнюють відчуття, які неможливо ні з чим порівняти.

Закликаю молодь не боятися й освоювати військову справу, бо ніхто не знає, що буде завтра. Розумію, якщо не популяризуватимемо танкових військ, то це негативно відіб'ється загалом на обороноздатності армії. Армію потрібно популяризувати на державному рівні, збільшувати її престиж. Про новітніх героїв треба знімати фільми й писати книги…

Розпитував Святослав КОСТЮК. Часопис ВО "Свобода"