ВО "Свобода"

ENG

8 лютого
"Поляки можуть провести показові суди над українськими патріотами"
"Поляки можуть провести показові суди над українськими патріотами"

Олег Панькевич ‒ про причини й можливі наслідки "антибандерівського закону".

Вночі 1 лютого польський Сейм та Сенат ухвалили скандальний закон про Інститут національної пам'яті, в якому передбачено кримінальну відповідальність за заперечення так званих "злочинів українських націоналістів" проти поляків. Також законом впроваджено кримінальну відповідальність за твердження про пособництво поляків нацистам у роки Другої світової війни.

Чому Польща наважилась на черговий антиукраїнський крок, якими будуть наслідки і як повинна на все це реагувати держава Україна, спілкуємося із заступником Голови ВО "Свобода" з питань національної пам'яті Олегом Панькевичем.

‒ Голосування у польському Сеймі та Сенаті ані для мене, ані для інших людей, що уважно стежать за новітньою історією польсько-українських відносин, не стало несподіванкою, ‒ розповідає Олег Панькевич. ‒ На щастя, тепер про це активно пишуть ЗМІ в Україні, про це заговорили політики. Раніше тема антиукраїнських настроїв у Польщі була табу для представників медіа й особливо для офіційних осіб. Натомість "Свобода" завжди рішуче реагувала на ворожі кроки Польщі щодо нашої країни. За таку позицію нас почали називати "антипольською" партією.

Антисвободівські заяви польських політиків всіляко підтримували і розкручували представники влади в Україні. Мовляв, з націоналістами нас не візьмуть у Європу. Насправді ми лише обстоюємо національні інтереси України. Наголошу, що ми, націоналісти, вважаємо Польщу стратегічним партнером як у спільній боротьбі проти агресора Росії і за безпеку всієї Європи, так і в контексті економічного зростання й утвердження в наших державах європейських цінностей.

Насправді антиукраїнська політика неабияк шкодить самій Польській державі. На превеликий жаль, поляки вперто відмовляються зважати на уроки минулого. Протягом всієї історії Польська імперія розвалювалась саме тоді, коли там зростали шовіністичні настрої і з'являлись нездорові амбіції привласнити українські землі. Так було і в 17-му столітті, і в 20-му, коли Польща з Росією поділили УНР. Поляки умудрилися пересваритися зі всіма країнами-сусідами і не тільки. Різко негативна реакція США та Ізраїлю на польський закон щодо Інституту національної пам'яті ‒ ще один доказ того.

Ми виступаємо за те, щоб сідати за стіл переговорів і на правах рівних партнерів обговорювати конфліктні ситуації та спільно будувати стратегію міждержавних відносин й тривалого стратегічного партнерства. Мовчання, пасивність і нерішучість нашої влади лише сприяють посиленню хвороби шовінізму серед поляків.

Історія відносин двох країн, окрім негативних аспектів, має й багато світлих і позитивних сторінок, спільних перемог та успіхів. Замість того, щоб зосереджуватись на останньому, поляки однобоко акцентують саме на трагічних періодах минулого.

Що стало передумовою такої агресивної політики поляків щодо нас?

‒ У 1990‒2000 роках Польща будувала свою державу після розпаду так званого "соцтабору". Цій країні вдалося подолати економічну кризу, провести люстрацію, позбутися залишків комуністичної системи. Паралельно Польща весь цей час вивчала свою історію, активно її пропагувала всередині держави і на міжнародному рівні. Поляки щедро фінансували істориків, там відбувалися численні конференції, археологічні роботи, споруджували пам'ятники. Натомість в Україні влада практично нічого не робила у цьому напрямку.

Поляки пропонували нам свою позицію, яка базувалась на великій кількості наукових праць, численних, хай і вельми заангажованих, та все ж ‒ історичних досліджень. Ще за Кучми вони намагалися змусити вибачитися нашу владу. Наша політична сила тоді провела масштабну акцію "Польща, покайся!". В той час ми ще не мали великого представництва у місцевих радах, однак змогли мобілізувати суспільство й провести величезну просвітницьку роботу. Під тиском громадськості влада не пішла на вимоги Польщі. Але та ж таки влада навіть не спробувала розібратися в ситуації, не дала ані оцінки, ані рішучої відповіді на антиукраїнські заяви та вимоги тодішніх керівників Польщі.

Потім президентом став Ющенко. Тоді у Львові відкрився Меморіал "львівських орлят", на якому були символи, які принижували українців. Зокрема "Меч Щербець" ‒ символ польської військової слави. Зазубні на мечі, згідно з польською легендою, є слідами удару об Золоті ворота в Києві, коли польські правителі буцімто вперше зуміли прийти в Київ і завоювати Київську державу.

Фактично антиукраїнський напис є на табличці про невідомого вояка, який, мовляв, боровся за батьківщину. У суспільстві виникла дискусія. Олег Тягнибок тоді був народним депутатом і одним з небагатьох, хто порушував цю тему. Реагували й наші депутати на місцях… Але вже тоді було цілковите нерозуміння серед ЗМІ і значної частини громадськості. Нас звинуватили в тому, що ми нібито розпочали цвинтарну війну.

Були й інші випадки встановлення польських пам'ятників на території України, що містили образливі написи щодо українців. Що вже казати про численні статті, книги, так звані документальні і художні фільми, в яких українців зображали катами польського народу. За весь цей час було дуже багато симптомів, які переросли в шовіністичну хворобу й теперішню кризу відносин між нашими державами.

‒ Побутує думка, що проблема саме в польських політиках, які спекулюють на болючій тематиці, натомість прості поляки прихильно ставляться до українців.

‒ За цих 25 років в Польщі сформувалося нове покоління людей, які особисто не пам'ятають подій Волині, подій україно-польських сутичок у 40-50-х роках, натомість цілковито довіряють польським історикам і політикам. Це покоління ‒ продукт пропаганди, яку протягом останніх десятиліть провадила польська політична верхівка.

У свідомості поляків з'явилась певність у тому, що тільки вони були жертвами українців. Нинішнє польське суспільство починає вимагати все рішучіших дій від політиків щодо теми історичних польсько-українських відносин і відповідальності держави Україна перед нащадками нібито невинно убієнних українцями поляків. Тож теперішній закон, у якому передбачена кримінальна відповідальність, є наслідком багатьох інших законів й цілого спектру пропагандистської політики, що велася в Польщі всі роки після розпаду Союзу.

‒ Чому влада в Україні настільки пасивна і нерішуча у цьому питанні?

‒ Влада зосереджена виключно на особистому збагаченні. Національні інтереси навіть не на другому місці. Якщо в державі й відбуваються якісь зрушення, то тільки завдяки ініціативності патріотичного середовища й усупереч загальнодержавній політиці. Ми з побратимами встановили десятки пам'ятників своїми силами. Це пам'ятники на вшанування Героїв України, пам'ятники жертвам іноземних окупацій, в тому числі жертвам польських окупацій. Коли мали у Львівській облраді велику фракцію, ми ухвалили програму, яка за перший рік дала змогу встановити сотню пам'ятників на місцях боїв, на місцях вшанування Героїв України.

Коли мали фракцію в парламенті, зареєстрували законопроекти до річниці депортації українців з їхніх рідних земель, яку вчинили поляки. Уже тепер у Львівській облраді наша фракція розробила проект рішення про вшанування українців жертв німецько-нацистської, московсько-большевицької і польської окупацій. Цей документ передбачає й кошти на проведення конференцій та історичних досліджень, аби науковці могли попрацювати в архівах й донести до поляків численні історичні факти, що спростовують їхню пропаганду. Ми маємо довести, що з українського боку також були жертви і було їх значно більше.

Це скликання облради вперто не підтримує нашого проекту рішення. Припускаю, що облрада хоче отримати якийсь грант від Польщі і боїться, що полякам не сподобається такий документ. Фактично ці депутати обмінюють національну гідність на якісь 30 срібників. І це йдеться про місто Львів… На загальноукраїнському рівні ситуація ще гірша.

‒ Як мала б діяти зараз українська влада?

‒ Потрібно дати рішучу відповідь полякам і водночас апелювати до міжнародної спільноти, яка мала б нас підтримати. Фактично відбувається порушення прав людини. Виявляється, що тепер ми не маємо права дискутувати і мати власну позицію. Це дискримінація українців через їхні погляди, а фактично тільки за те, що вони українці. Дискримінація стає частиною державної політики Польщі. Не міг український народ, який не мав держави, організовувати геноцид. Це історична і юридична безграмотність польської сторони. Таких прецедентів немає у світовому праві.

‒ У що така антиукраїнська політика поляків може перерости? Що буде далі?

‒ Боюсь, що наступним кроком можуть стати затримання заробітчан-українців. Це можуть бути члени "Свободи", інших патріотичних організацій, а також безпартійні українці, що просто потраплять "під гарячу руку".

Очевидно, що потрібно виділяти кошти на збільшення працівників в консульствах, аби максимально фіксувати й унеможливлювати агресію поляків щодо українців. Потрібно створити всі умови, щоб наші громадяни отримали максимальний захист, зокрема юридичний. Я далекий від думки, що арешти можуть стати масовими, але цілком можливо, що поляки проведуть показові суди над тими українцями, які не побояться захистити своїх національних Героїв від історичних наклепів.

Проблему польсько-українських відносин потрібно розв'язувати системно на найвищому державному рівні. Польський Інститут національної пам'яті має тисячі працівників, а Український Інститут національної пам'яті ‒ лише десятки. При польському Інституті діє прокуратура, яка, так би мовити, фіксує історичні злочини українців, аби потім довести це в суді. Поляки домагатимуться рішень європейських судів проти України. Наша держава мусить працювати в цьому напрямку, щоб не дозволити фальсифікувати історію і домогтись історичної справедливості. Потрібна злагоджена робота й співпраця як істориків, юристів, так і політиків найвищого рівня.

С.К., Г.Ч