ВО "Свобода"

ENG

Олександр "Піонер" Чирцов
Олександр

Командир стрілецького відділення Окремої добровольчої чоти "Карпатська Січ". Свободівець. Загинув 15 квітня 2015 року в селищі Піски під час мінометного обстрілу від уламкового ураження в серце, коли допомагав у мобільному шпиталі.

Олександр Чирцов народився в багатодітній родині 24 травня 1977 року в селищі Десна Козелецького району Чернігівської області.

Про великої сім'ї розповідає брат Олександра Андрій Лоза "Оскільки батько був військовим, то довго на одному місці не затримувались. Але в Кобеляки частенько повертали дороги. У моїх старших братів Сергія, Євгена, Саші і сестрички Олени пройшло тут дитинство. Літні канікули теж тут проводили. Вони з таким захопленням розповідали, як навчились їздити на велосипедах, відпочивали (а головне - досхочу купались) на Ворсклі, грали у "війну" на будівництві критого ринку. Нам з Олексієм пощастило менше. Можливо, через те, що відійшла у Вічність бабуся, ми в Кобеляках канікули не проводили".

Після повернення батьків з воєнної служби в Німеччині родина оселилася в Артемівську, де батько був прикомандирований до танкової частини. Тут Олександр закінчив школу, технікум. Жив на Донбасі до 2009 року - аж доки не зустрів свою дружину, що родом із Полтавщини, як і мама Сашка.

Здобув освіту в галузі харчової промисловості. З 2005 до 2015 років працював кухарем.

Був дієвим патріотом. А у лютому написав заяву на вступ до Донецької обласної організації ВО "Свобода".

"Він дуже вболівав за революцію. З посиленням російської агресії став до лав полтавської самооборони. Чергував на блокпостах, не відпочиваючи після роботи. Всі свої сили віддавав на те, щоби вберегти полтавський край від ворога.

На парламентських виборах восени 2014-го дуже допомагав мені в Артемівську. Разом ми створили штаб та вели агітацію. Тоді він облишив справи в Полтаві та приїхав у місто нашого дитинства. Агітувати в Артемівську ­- це не така вже проста задача, він її робив щиро і самовіддано - як і все, за що брався.

Кілька разів звертався до військкомату, аби вступити до війська. Але йому відмовили, адже Сашко не служив. Тоді він без жодного мого втручання приєднався до "Карпатської Січі". До цієї справи підійшов серйозно і готувався. У Полтаві пройшов медкурси, потім, крім стрілецьких обов'язків, виконував функцію санінструктора в Пісках та допомагав медикам. Мав псевдо "Піонер".

Відколи він взимку приїхав у Піски - жодного дня не залишав лінії фронту. Планував поїхати у відпустку у травні на свій день народження, аби побачитися з донькою Софійкою", - говорить брат Олександра, боєць батальйону "Січ" свободівець Андрій Лоза.

"Він казково співав дитячі пісні, вмів проводити екскурсії закинутими будинками і цікаво розповідати навіть про радянські сигарети. І смажив смачнющу картоплю на всіх…

"Піонер". Трохи старший за більшість із нас, завжди усміхнений. Ось він сидить у підвалі, співає, сміється. А ось він із кулеметом на "Нічнику". Симфонія вибухів і пострілів, у повітрі пахне війною, а на обличчі "Піонера" - та сама усмішка. Завжди впевнена і підбадьорююча. Може тому, що він був старшим за більшість з нас. І завжди намагався нас, оленів, підтримати. Коли було важко - співав нам дитячі пісні", - згадує боєць "Карпатської Січі" свободівка Лера Бурлакова.

Олександра було поховано 18 квітня 2015 року в Кобеляках на Полтавщині.